Лише сліпий не бачить, але все одно чує, що український кінематограф стрімко розвивається і навіть виходить на міжнародний ринок. І хоч нещодавній блокбастер “Незламна” важко назвати виключно українським проектом, але заперечувати його внесок в розвиток саме української культури, історіософії та пропаганди будуть хіба що глибоко вишиватні жлоби, чим одразу викажуть своє невігластво.

Це війна, це таке життя

“Незламна” подавалася як історія про нелегку долю Людмили Павличенко в умовах страшної Другої Світової війни та про її внесок у перемогу над нацистською Німеччиною. І частково стрічка саме про це. Ви не побачите у ній ані шмаркатого квиління про бідних нещасних співучих українців, ані ура-патріотичної маячні про героїчних росіян, що обвішані гранатами та іконами зі Сталіним підривають фашистський танк. Тут навіть є сцена, де типовий дурник намагається йти з гранатами на танк, але йому це не вдається в абсолютно банальний і брутальний спосіб.

Взагалі занурення глядача у процес війни дуже глибоке. Дійсно страшно і переконливо. Помітно, що ані режисер, ані оператор не намагалися романтизувати війну. Вона брудна, страшна і незручна. Тут гинуть люди, а ті, що не гинуть — ламаються і втрачають людяність. Але війна — це лише тло.

Тричі мені являлася любов

Справжня суть “Незламної” полягає в розвитку самої Людмили. Адже коли людина, що прийшла у цей світ, аби дарувати життя, починає відбирати його — це плюндрування людства. Але коли вона робить це професійно, методично, із завзяттям і зловтіхою — це нівелює значення війни. Більше нема хороших і поганих, а тільки смерть-перезарядка, смерть-перезарядка…

Однак Пані Смерть (так Людмилу називали в Штатах) не позбавлена кохання. Романтична лінія “Незламної” може видатися дещо надмірною, проте це важлива складова розвитку персонажа. Це її зачепи за рештки людяності, якої у душі доньки радянського офіцера могло і не бути.

https://www.youtube.com/watch?v=L8dSZO18muw

Дивиться фільм легко. Змонтовано його жваво, без зайвих статичних кадрів. Відбувається постійна зміна часу і місця дії. Легкий монтаж доповнює чудова робота київської студії Postmodern, що відповідає за спецефекти “Незламної” та українське дублювання. Словом, навіть якщо вас не зачепить сюжет, то принаймні невеличке відерце кукурудзяних баранців є під що зарумиґати.

“Незламна” супроводжується піснями українською, російською та англійською мовами. Усі доречні і пробуджують правильні сильні емоції. А весела “Била мене мати” більше ніколи не буде для мене веселою…

Підступний режисер

Стрічка чудово роздає ляпаси по писку вічно бухого і обриганого совка. Тут вам і незручні питання про загарбання Радянським Союзом Польщі, і про напад на фінів. Однозначне засудження бездарного радянського командування, що віддало на поталу німцям отой безталанний Севастополь. А від інфернальної дівчинки, яка з піною довкола рота розповідає радянським офіцерам на новорічному ранку хвацького віршика про вбивство фашистів у мене досі спина сиротами. Крім того на ролях офіцерського складу переважають українські актори, а гарматне м’ясо відіграють переважно російські. Не знаю чи це так задумано, але це цікаве спостереження.

Задовго до старту прокату, “Незламна” спричинила шквал критики серед „патріотичних“ прошарків українського суспільства. Мовляв, там і актори російські, і режисер російський, і на знімальному майданчику російська мова, і Мінкульт РФ гроші на це кіно дав, і назва там “Битва за Севастополь”, взагалі — зрада-зрада, абир-абир. Є підозра, що цей скандал роздмухали самі маркетологи стрічки. А якщо й ні, то доброї реклами проекту теж не бракувало. Була і активнаа комунікація з потенційним глядачем, і прес-конференції, і передпоказ і все-все-все, що сприяє продажу комерційно успішного продукту. Лише за це я готовий плескати фільму стоячи у порожній залі кінотеатру. У переповненій теж готовий.

Мені щиро шкода російських глядачів, які з релігійним благоговінням підуть на “Битву за Севастополь”, а отримають кіно про любов і німців, адже ніякої битви за Севастополь у стрічці нема. Вона лише кількома словами дає зрозуміти, що обісрані офіцери доблесної Красної армії, підібгавши хвости, втекли із приреченої перлини Криму. Крім того нема ні одного радянського патріота, а більшість подій розгортаються на теренах нинішньої України і трішки в Штатах. А тепер задумайтеся: це знято частково за гроші Мінкульту РФ. Як на мене, творча група «Незламної» — талановиті тролі.

“Незламна” — вдалий комерційний продукт, не позбавлений художньої цінності. Це історія про маленьку жінку, яка просто робила те, що добре вміла, доки решта світу скаженіла і мірялася пісюнами. Рекомендоване до перегляду людям без вати в мізках і вишиванок на лобі.